Що таке запобіжний захід у кримінальному провадженні – пояснення від адвоката
#кримінал
#кримінальна відповідальність
#СІЗО
#КПК України
час читання 15 хв.
Автор статті: Сергій Березин
Юридична відповідність:
Пронін Руслан Олександрович, адвокат Адвокатського об’єднання АКТУМ, свідоцтво: #№3174/10 від 21.12.2006
Дата останнього оновлення:
02.09.2025
«Чолобитна» – шановна людина подає письмове прохання та у буквальному значенні - головою (чолом) ручається за явку підозрюваного у скоєнні лихої справи на суд. Якщо ж під час обшуку зловмисник втік, ховається і за нього ніхто не хоче поручитися, то така людина визнається «лиходієм», з подальшою «віддачею за пристава». Це означає, що до судового розгляду на підозрюваного одягнуть кайданки, закують у колоду та помістять у сарай, хлів або взагалі в яму...
Саме «чолобитна» (нині - порука) та «віддача за пристава» (нині - тримання під вартою) були в історії України часів Запорізької Січі гетьмана Вишневецького двома найпершими досудовими запобіжними мірами. І саме ці заходи відповідно до «Судебників 1497 та 1550 рр.» та «Литовського статуту» у третій редакції 1588 року становили тоді систему мір досудового впливу.
А як сьогодні в Україні поводяться із підозрюваними у скоєнні кримінальних правопорушень під час досудового розслідування та судового розгляду? Що їм загрожує і взагалі, що представляє собою сучасний інститут запобіжних заходів у кримінальному провадженні? Про це ми попросили розповісти провідних адвокатів по кримінальним справам Адвокатського об'єднання «Актум».
Запобіжний захід у кримінальному провадженні: що це, як обирається, що робити підозрюваному
Почнемо з теорії – що таке запобіжний захід?
Функціонування інституту запобіжних мір, їх види, мета та порядок застосування визначені у розділі II Кримінального процесуального кодексу України (КПК), який був ухвалений Верховною Радою у 2012 році. Сьогодні ми спираємося на діючу редакцію кодексу від 23.07.2025 р. і насамперед хочемо звернути увагу на відсутність у КПК, як це не дивно, самого визначення «запобіжний захід». Що робити? Враховуючи, що офіційне трактування відсутнє, доведеться звернутися до теорії кримінально-процесуальних норм та публікацій правознавців на цю тему.
Якщо провести невеликий аналіз, то можна зробити висновок, що у більшості випадків заходами кримінально-процесуального примусу, вважаються міри впливу з боку різних державних органів чи уповноважених посадових осіб на поведінку тих, хто підозрюються або обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень. Головне – забезпечення виконання ними процесуальних обов’язків у тих випадках, коли вони їх не виконують, щоб гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного у межах кримінального судочинства.
Особисто я для себе визначаю, що по суті, запобіжний захід у кримінальному провадженні – це насамперед певні обмеження прав та свобод особи, визначені Законом, для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного з метою проведення повного, всебічного, і найголовніше - об’єктивного розслідування, повного, всебічного та неупередженого судового розгляду і, як наслідок, справедливого вироку. Тобто призначення необхідного та достатнього покарання задля виправлення особи, — наголошує Руслан Пронін.
А як же кайдани, колода та тримання у ямі всупереч волі підозрюваного? Що це, якщо не обмеження свободи. І з середньовіччя суть не змінилася. Зазнала змін лише форма, тобто яму замінили на слідчий ізолятор, а, до речі, чолобитна так і залишилася особистою порукою. Про ці та інші види запобіжних заходів у кримінальному провадженні читайте далі.
Які існують види запобіжних заходів і що з них обирають найчастіше
Серед превентивних засобів кримінально-процесуального примусу, застосування яких здійснюється всупереч волі та бажань підозрюваного, саме запобіжний захід є найсуворішим. Погодьтеся, тримання під вартою у слідчому ізоляторі набагато жорсткіше, ніж, приміром, грошове стягнення, відсторонення від посади і навіть арешт майна.
Ми вже з’ясували, що за юридичною природою запобіжні міри обираються у разі, коли підозрюваний чи обвинувачений ще не визнаний винним. Іншими словами, відповідно з презумпцією невинуватості він залишається невинуватим. Саме тому обрання та застосування засобів, які у тій чи іншій мірі обмежуть права та свободи людини, ніяк не можуть розцінюватися як вид покарання, а тільки у вигляді пропорційних обставинам мір для забезпечення нормального ходу кримінального провадження.
У яких випадках слідчий або прокурор ініціює запобіжний захід
Ініціатори застосування запобіжних заходів – слідчий чи прокурор з клопотанням до слідчого судді або суду.
Суб’єкти застосування – підозрювані або обвинувачувані.
Головна мета обрання запобіжного заходу – забезпечити виконання підозрюваним/обвинуваченим процесуальних обов’язків та виключити з їх боку такі ризики, як:
переховування під час досудового розслідування або судового розгляду;
знищення, сховування чи спотворення речей та документів, важливих для встановлення обставин злочину;
незаконний вплив на учасників кримінального провадження;
перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким ін. способом;
вчинення інших злочинів або продовження наявного.
Підстави запобіжного заходу за КПК – обгрунтована підозра та наявність ризиків, зазначених вище.
Зверніть увагу, що запобіжний засіб може бути застосований виключно за умови наявності тьох аспектів:
підозри, обов’язково обгрунтованої;
ризиків, обов'язково доведених;
недостатність застосування більш м’яких запобіжних мір запобігання ризикам.
Це означає, що прокурор або слідчий не мають право ініціювати призначення запобіжних засобів при наявності мотивованої підозри, але за відсутністю доведених ризиків або, навпаки, за наявністю обгрунтованих ризиків, але при відсутності доказів підозри. Якщо все ж таки прокурор або слідчий вийде з такою ініціативою до суду, то з ймовірністю майже 100% професійно складене заперечення на клопотання про обрання запобіжного заходу буде прийнято судом до уваги.
Юридична практика свідчить, що саме доведення ризиків або їх відсутності викликає найбільші труднощі. Річ у тім, що саме поняття «ризик» є категорією, яка стосується прогнозів, тобто прокурору треба доводити ймовірність вчинення підозрюваним тих чи інших дій у майбутньому, спираючись при цьому на факти сьогодення. До того ж, всі доводи повинні точно відповідати ступеню обмежень прав і свобод конкретної запобіжної міри, тобто бути відповідними, а також достатніми для нього. Те ж саме можна сказати і про доводи сторони захисту про відсутність ризиків, на які посилається прокурор.
Приклад. У якості приклада можна навести судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), приміром, справу Tkachev v. Ukraine (заява №39458/02). Суд в своєму рішенні, зокрема відзначив, що повторення в ухвалі формальних підстав тримання під вартою без будь-якої спроби довести, яким чином вони мають застосовуватися, ніяк не може розцінюватися «відповідними» та «достатніми».
Систему запобіжних заходів можна умовно поділити на основні, а також ті, що відповідно до розділу IV КПК застосовують у особливих кримінальних провадженнях.
Згідно з діючим законодавством України запобіжні заходи поділяються на:
особисте зобов'язання (ст. 179 КПК);
особиста порука (ст. 180 КПК);
домашній арешт (ст. 181 КПК);
тримання під вартою (ст. 183 КПК);
застава (ст. 182 КПК).
Також існує тимчасовий запобіжний захід – затримання (ст. 208 КПК України).
До засобів особливих порядків кримінального провадження, які можуть вживатися поряд з основним, належать:
Передача неповнолітніх під нагляд батьків, піклувальників та інших законних представників ( ч.1 ст. 493 КПК);
Передача осіб в порядку ч.1 ст. 508 КПК, до яких будуть вжиті заходи медичного характеру:
опікунам, членам сім'ї або близьким родичам за умовою обов’язкового лікарського нагляду;
направлення в психіатричний медичний заклад, де виключена можливість небезпечної поведінки.
Екстрадиційний арешт в рамках Міжнародного співробітництва України в ході кримінального провадження (п.9 ст. 541 КПК).
Вказана система превентивних мір дозволяє здійснювати індивідуальний підхід при їх застосуванні та обирати у тому чи іншому випадку самий ефективний з них, як в інтересах правосуддя, так і для того, щоб не допустити невиправданого обмеження прав і свобод підозрюваного чи обвинуваченого.
Для того, щоб зрозуміти, як такий захід обирають, необхідно розглянути питання, пов'язані з сутністю кожної запобіжної міри та порядком її призначення.
Особисте зобов’язання – пріоритетна мета у будь-якому кримінальному провадженні при обранні запобіжних заходів
Найм'якшим запобіжним засобом є особисте зобов'язання. Його зміст полягає в тому, що на підозрюваного/обвинуваченого судом покладається низка зобов'язань. Відповідно до ст. 179 КПК особисте зобов'язання як запобіжний захід оформляється письмово та вручається під розпис з обов'язковим роз'ясненням, що у разі його невиконання до порушника будуть застосовані жорсткіші запобіжні міри та штрафні санкції.
Що таке особисте зобов'язання контретно? Наведемо приклади обов’язків:
прибувати з певною періодичністю до уповноваженої посадової особи;
не залишати без відповідного дозволу населений пункт, який є місцем мешкання;
повідомляти про зміну місця проживання чи роботи;
утримуватись від спілкування з учасниками кримінального процесу або спілкуватися з ними у визначеному порядку;
не відвідувати місця, визначені при призначенні особистого зобов'язання;
пройти курс лікування від наркоманії чи алкоголізму;
постаратися знайти роботу чи навчання;
здати документи, що дають змогу виїжджати за кордон;
носити електронний браслет.
Особиста порука – гуманна альтернатива утримання за ґратами
Ми вже згадували про цю міру, коли вели розмову про історію запобіжних заходів в Україні. Сьогодні питання особистою поруки врогульовано ст. 189 КПК.
Сенс цього обмежувального засобу полягає у тому, що для виконання підозрюваним/обвинуваченим покладених на нього обов'язків призначається одна або кілька осіб, які викликають довіру. Особиста порука оформляється у вигляді письмового зобов'язання поручителя та встановлює його відповідальність за неявку порученого по першій вимозі до слідчого чи суду або невиконання ним ін. встановлених зобов'язань у вигляді системи штрафів. Іншими словами, особистою порукою держава делегує відповідальність за поведінку підозрюваного/обвинуваченого людям, яким сама довіряє.
Звичайно, з боку гуманізації кримінального процесу ця запобіжна міра виглядає дуже привабливо, проте, що в реальності?
З урахуванням адвокатської практики доводиться констатувати, що сьогодні ця запобіжна міра призначається рідко. Можна навіть стверджувати, що інститут особистої поруки через системні відмови суддів практично не спрацьовує.
Чому так відбувається? Серед основних причин можна назвати:
перестрахування з боку суддів та, як правило, сильний тиск обставин;
низький рівень довіри суддів до поручителів;
відсутність ефективних засобів впливу;
слабкий контроль та повна відсутність важелів примусу.
Всі ці обставини ніяк не можуть виправдовувати ігнорування особистої поруки як запобіжного заходу. Про це часто нагадує ЄСПЛ, коли розглядає відповідні заяви.
Приклад. Особливо яскравим випадком, який можна навести у якості прикладу, є справа Korniychuk v. Ukraine (заява №10042/11). У рішенні ЄСПЛ зазначено, що матеріали справи не містять жодних ознак, які вказують на розгляд належним чином судами будь-яких альтернативних, менш обтяжливих запобіжних заходів, зокрема особистої поруки, що є прямим порушенням п. 3 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини.
Що можна порадити у цьому випадку підозрюваному та його захиснику? Досвід роботи кримінальних адвокатів АО «Актум» дозволяє надати кілька рекомендацій:
вибирайте у якості кандидатів у поручителі найбільш авторитетних і респектабельних людей, причому таких, щоб навіть їх зовнішній вигляд говорив про високий статус;
ретельно підберіть документи, підтверджуючі, що кандидат у поручителі заслуговує на довіру: характеристики з місця роботи, нагороди, грамоти, бойові нагороди, отримані за заслуги у війні проти рф;
шукайте біографічні зв'язки з майбутнім поручителем, наприклад, якщо він раніше працював в одному проєкті або є другом;
ретельно підготуйте відповідне клопотання, особливу увагу приділивши аргументації необхідності застосування особистої поруки;
забезпечте участь кандидатів у поручителі в судовому засіданні та їх виступи;
обов'язково фіксуйте відмову та її мотивування.
Наша практика доводить, що попри складнощі, при достатній наполегливості та залізобетонних аргументах вирішити питання на користь захисту можна.
Домашній арешт – черговий крок України до загальнолюдських цінностей
Домашній арешт – порівняно новий для України запобіжний захід, який з'явився з прийняттям у 2012 році нового КПК. Він полягає у позбавленні підозрюваного/обвинуваченого свободи пересування та ізоляції від суспільства, але не за ґратами, а у звичних для нього домашніх умовах.
Тим самим Україна ще раз демонструє своє прагнення до європейських цінностей, таких як свобода, демократія, права людини. Ба більше, важливо, що це відбувається не декларативно, а у реальній демократизації і гуманізації системи кримінально-процесуального примусу. І головне, ці процеси проходять в умовах війни та всупереч шаленому російському шовінізму, що бажає знищити Україну з її демократичними інститутами.
Регулює запобіжний захід домашній арешт ст. 181 ЦПК, відповідно до якої до підозрюваного/засудженого покладається зобов’язання не покидати своє житло цілодобово або протягом визначеного судом певного часу. Домашній арешт в Україні не може перевищувати 2-х місяців, але при наявності достатніх підстав він може бути продовжений до 6-місяців. Це у порівнянні з іншими країнами є доволі демократичними умовами.
Приклади світової судової практики - Найгучніші у світі домашні арешти:
Галилео Галилей – перебував 9 років в італійському селищі Арчетрі близ Флоренції під суворим наглядом без права виходу з дому
Лідер опозиційних сил М'янми (колишня - Бірма) Аун Сан Су Чжи тричі перебувала під арештом вдома: перший раз протягом 6-ти рокiв, другий – 2-х років і третій – 7-ми років, тобто загалом тривалість її домашнього арешту становила понад 15 років.
Генеральний секретар ЦК Компартії КНР Чжао Цзиян– провів у своєї резиденції без права виходу 15 років.
Особливу увагу необхідно звернути на контролювання цього запобіжного засобу та відповідальність за порушення його умов.
Коли призначають домашній арешт, одночасно покладається низка зобов'язань, тому контроль за цією мірою завжди посилений. Контролює стан виконання умов домашнього арешту відповідний підрозділ Національної поліції. Процедури та порядок роботи правоохоронців визначені у відповідній інструкції, яка затверджена Наказом МВС України 13.07.2016 р. за №654. У ній встановлені порядок обліку осіб, до яких застосований домашній арешт, та порядок дій уповноважених осіб при виконанні функцій контролю за поведінкою арештованих.
Адвокат Руслан Пронін звертає увагу: У залежності від покладених на арештованого додаткових обов'язків порядок контролю з боку поліції може відрізнятись. Все пов’язано з тим, чи є у постанові про домашній арешт вимога носіння електронного браслета, який закріплюється на тілі і дозволяє ідентифікувати місцезнаходження у реальному часі.
Так, за наявності браслета, контроль здійснюється за допомогою системи електронного моніторингу, яка цілодобово відстежує та фіксує місцезнаходження особи, що перебуває під домашнім арештом. У разі отримання сигналу тривоги поліцейський самостійно або у складі оперативної групи негайно виїжджає за місцем проживання заарештованого, з'ясовує обставини та при підтвердженні факту порушення одразу повідомляє слідчому.
Якщо судом не вибрано додатковий обов'язок у формі носіння електронного браслета, то контроль умов домашнього арешту здійснюється поліцейським шляхом відвідування місця проживання, опитування сусідів та членів сім'ї, телефонних дзвінків. При цьому періодичність відвідувань встановлює контролюючий орган нацполіції, але не рідше одного разу на тиждень. Причому якщо є підозри про порушення арештованим умов домашнього арешту, відвідування можуть здійснюватися також і в нічний час.
Що стосується відповідальності за порушення умов запобіжного засобу, зокрема носіння електронного браслету при домашньому арешті, то відповідно до загального правила, суд може замінити цю превентивну міру на більш сувору. З огляду на це найуразливішою категорією підозрюваних/обвинувачених є саме ті, до яких був застосований домашній арешт, адже в цьому випадку суворішим заходом залишається лише один – тримання під вартою.
Запобіжний захід застава
Ще одним заходом, не пов'язаним із позбавленням волі, є застава. Сенс цього запобіжного заходу полягає у внесенні підозрюваним/обвинуваченим на спеціальний рахунок певної грошової суми в якості забезпечення виконання покладених на нього обов'язків. Якщо зобов'язання не виконуються, то застава як запобіжний захід може бути змінена, а грошова сума застави зараховується на держрахунок спеціального фонду для використання так само, як і кошти судового збору.
Сьогодні застава є найпоширенішим запобіжним заходом, тому що використовується як самостійно, так і одночасно з триманням під вартою у якості альтернативи.
Коли призначають запобіжний захід виникає досить багато суперечок навколо розміру застави – грошової суми, яка має бути внесена на спецрахунок. Справа в тому, що законодавчо (ст. 182 КПК) встановлені критерії визначення цей суми, а саме:
нетяжкий злочин – до 20-ти прожиткових мінімумів;
тяжкий злочин – 20-80;
особливо тяжкий злочин – 80-300;
у виключних випадках – більше 300 прожиткових мінімумів
У разі внесення в повному обсязі визначеної суми грошових коштів вважається, що обраний запобіжних захід – застава.
Натомість саме останній критерій визначення розміру застави викликає обурення та вал гнівних публікацій у ЗМІ. Сьогодні суди повсякчас ігнорують матеріальне становище підозрюваних або враховують його формально. І це часто виражається у:
призначенні надмірних розмірів застав без будь-якої оцінки фінансового стану;
формальному обґрунтуванні розміру застави, коли основний акцент робиться виключно на тяжкості вчиненого злочину або на розмірах завданих збитків;
призначенні відразу великого розміру застави з його поступовим зменшенням.
Виходить, що фактично заставу використовують не у якості превентивної міри, а як ще одну можливість тиснути на підозрюваного. Особливо це яскраво видно по резонансних справах, де розміри застав могут досягати 500 млн. грн.
Реальна судова практика: обрання запобіжного заходу у формі непомірної застави
Вищий антикорупційний суд (справа №991/510/23). Зміст резолютивної частини ухвали про застосування запобіжного заходу: «Клопотання слідчого, погодженого з прокурором задовольнити. Застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою на 60 днів. Визначити заставу у розмірі 37 258 прожиткових мінімумів (100 000 472 грн)».
При цьому слідчий суддя, призначаючи розмір застави більше 100 млн. грн, як альтернативу тримання під вартою, виходила з ймовірної вигоди, яку міг отримати підозрюваний у скоєнні злочину. Проте вина підозрюваного ще не доведена, а застава формально розрахована нібито він визнаний злочинцем.
Наразі багатомільйонні застави є системними і радше використовуються не як превентивна міра запобігання/перешкоджання кримінальному провадженню, всупереч КПК. Адже відповідно до КПК України та практики ЄСПЛ: «визначення розміру застави повинно базуватися на принципах співмірності, індивідуалізації та пропорційності, а не лише на тяжкості інкримінованого злочину чи розмірі заподіяної шкоди. Неприпустимим є встановлення застави без аналізу майнового стану та особистих обставин підозрюваного, оскільки це порушує баланс між інтересами правосуддя і правами людини».
І звісно, що за таких умов правовий захист у вигляді кваліфікованого оскарження постанови про застосування запобіжного заходу є необхідною умовою відновлення порушених прав підозрюваного. Докладніше про те, як оскаржити запобіжний захід у нашій статті «Якщо СІЗО вже обрали – як оскаржити запобіжний захід».
Тримання під вартою (СІЗО) – найсуворіший запобіжний захід
Ми з вами вже говорили про те, що будь-який запобіжний засіб може бути застосований виключно до підозрюваних/обвинувачених і лише за наявності обумовленої підозри у скоєнні злочину та доведеної ймовірності перешкод кримінальному провадженню у майбутньому. Водночас Кримінальний процесуальний кодекс встановлює правовий статус цих осіб, тобто законом обмежується коло тих, до кого можна застосовувати тримання під вартою. Ба більше, у ч.2 ст. 183 КПК прямо вказано, що запобіжний захід тримання під вартою взагалі не може застосовуватися, окрім підозрюваних/обвинувачених у скоєнні злочинів, за які передбачені покарання у формі:
Штрафу у розмірі більше 3-х тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за наявності підстав, зазначених у ст. 177 КПК та за умови доведення невиконання цими особами умов раніше обраних запобіжних заходів.
Позбавлення волі до 3-х років і знову ж таки за умови наявності підстав, які передбачені ст. 177 КПК та в разі доведення що під час перебування на волі ці особи переховувалися від досудового сдідства або суду, перешкоджали кримінальному провадженню або їм повідосмлялося про підозру у скоєнні злочину – застосовується до раніше судимих.
Позбавлення волі до 5-ти років за умов наявності підстав та доведення фактів переховування від досудового слідства чи суду, перешкоджання кримінальному провадженню та, якщо їм повідомили про підозру.
Позбавлення волі понад 5 років без будь-яких умов.
Позбавлення волі понад 3-х років – застосовується до раніше судимих.
Крім зазначених осіб, тримання під вартою, може застосовуватися: до розшукуваних компетентними органи іноземної держави за злочини за якими вирішується питання про екстрадицію або до тих, відносно яких є клопотання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або арешт з подальшою передачею в рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
Зауважте, що слідчий суддя або суд, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обов’язково визначає розмір застави (як альтернативи), який має бути достатнім для забезпечення виконання підозрюваним чи обвинуваченим процесуальних обов’язків, передбачених КПК, за винятком випадків, прямо передбачених ч. 4 статті 183.
Особливості застосування тримання під вартою під час воєнного стану
Війна внесла свої корективи також і кримінально-процесуальну систему. Так, стаття 615 КПК встановлює особливий режим кримінального провадження під час воєнного стану в разі коли його вести у загальному порядку неможливо. Відповідно до цієї правової норми за відсутністю об'єктивної можливості здійснення слідчим суддею своїх повноважень, вони покладаються на керівника відповідного органу прокуратури, який, в свою чергу, приймає рішення за клопотанням прокурора чи слідчого у формі постанов.
Якщо вести мову конкретно про тримання під вартою, то зміни стосуються продовження терміну дії цієї запобіжної міри. Зокрема у частинах 2 та 3 ст. 615 встановлено, що керівник органу прокуратури може:
продовжити на 1 місяць термін тримання під вартою, встановлений ухвалою слідчого судді або постановою керівника органу прокуратури;
продовжувати цей термін неодноразово у межах строку досудового розслідування.
При цьому в Законі акцентується, що в будь-якій постанові керівник органу прокуратури в межах кримінального провадження в особливому режимі має обгрунтувати правомірність своїх дій.
Як підготуватись до суду, щоб уникнути СІЗО – практичні поради
Що робити, щоб уникнути СІЗО? Це вкрай важливе питання, що завжди, як то кажуть, постає ребром перед людиною, яка притягується до кримінальної відповідальності. Насамперед, пам'ятайте, що у кримінальному процесі має дотримуватися баланс, тобто наполегливому звинуваченню завжди має протистояти такий ж настирливий опір у вигляді кваліфікованого захисту, тим паче, що у вас є на нього право. Тому перш за все треба зосередитися на двох аспектах:
перший – юридична підготовка захисту;
другий – правильна поведінка.
Юридична підготовка в обов'язковому порядку повинна включати ретельне вивчення кримінальної справи, збирання доказової бази та розробку ефективної стратегії захисту. Для цього краще якнайшвидше укласти договір з адвокатом. Він знає, як не допустити обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або як можливо замінити його на більш м'яку міру, у разі застосування. Докладно про юридичну допомогу при заміні превентивних мір читайте у нашому матеріалі «Як уникнути СІЗО – зміна запобіжного заходу за клопотанням адвоката».
Щодо другого аспекту, який стосується правильної поведінки, то головне ваше завдання полягає у тому, щоб не дозволити слідчому чи прокурору припустити, що ви можете будь-яким способом перешкоджати кримінальному провадженню. Пам'ятаєте, ми говорили про «ризики»? Не дайте стороні обвинувачення жодного шансу дорікнути, а це означає:
не ухиляйтеся від спілкування з посадовими особами і тим паче не намагайтеся ховатися;
не шукайте спілкування з учасниками кримінального провадження;
заздалегідь з адвокатом готуйтеся до допитів: формулюйте відповіді на можливі питання;
на виклики до слідчого чи суду завжди - з адвокатом, заздалегідь та обов'язково повідомляйте секретареві про своє прибуття;
на допитах та в судових засіданнях варто дотримуватись ділового стилю в одязі;
поводьтеся спокійно, стримано, ввічливо, не обурюйтеся чого б це вам не вартувало і не піддавайтеся на провокації;
якщо вас затримали, не ведіть «щирі» розмови з співкамерниками і нічого не беріть з їхніх рук, приміром, мобільний телефон, щоб зателефонувати своїм друзям та знайомим – пам'ятайте це теж може бути провокацією;
у залі суду звертайтеся до судді «ваша честь», не перебивайте його та ін. учасників кримінального процесу;
намагайтеся не виявляти надмірних емоцій – знайте, голосний сміх, плач, крик та прояви гніву судом не вітаються;
заздалегідь продумайте з адвокатом тексти своїх виступів та клопотань;
формулюйте свої думки чітко та коротко.
Як бачите, поради прості, але якщо до них прислухатися, ймовірність уникнути СІЗО значно зросте.
Також пам'ятайте, що альтернативою необґрунтованої ухвали про тримання під вартою може бути домашній арешт або застава. На оскарження необґрунтованої ухвали про тримання під вартою у вас (вашого адвоката) є 5 днів. Задля зниження зниження суми застави - адвокат подає апеляцію.
Порядок обрання запобіжних заходів
Загальний порядок обрання будь-якого запобіжного заходу передбачає три етапи:
Подання слідчим за погодженням з прокурором або самим прокурором клопотання слідчому судді або суду про застосування запобіжного заходу.
Судовий розгляд клопотання.
Винесення ухвали про застосування запобіжного заходу.
Клопотання про застосування запобіжного заходу
Ми вже з вами говорили, що клопотання слідчого чи прокурора має ґрунтуватися на обставинах, які мають бути достатніми для доказу, що застосування більш м'якої міри не може виключити ризики перешкоди кримінальному провадженню. Тепер зупинимося на процедурних питаннях. Згідно ст. 184 крім обставин та ризиків клопотання обов'язково має включати:
інформацію про вчинений злочин;
його правову кваліфікацію;
підтвердження необхідності покладання тих чи інших зобов'язань.
Копії клопотання та матеріалів до нього мають бути надані підозрюваному/обвинуваченому не пізніше, ніж за 3 години до їх розгляду.
Клопотання має бути розглянуте слідчим суддею чи судом негайно. При цьому на підставі ст. 186 КПК допускається його розгляд протягом 72 годин з моменту надходження до суду.
Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу
Клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за обов’язковою участю прокурора, підозрюваного/ обвинуваченого та його адвоката.
Під час розгляду суд:
роз'яснює суть підстав затримання, підозри чи обвинувачення;
заслуховує сторони обвинувачення та захисту;
розглядає клопотання про виклик та допит свідків;
досліджує докази які підтверджують наявність ризиків;
враховує показання сторін.
Відповідно до ст. 178 КПК адвокат при обранні запобіжного заходу може використати низку можливостей у вигляді обставин для заперечення на клопотання прокурора. Їх обов'язково повинен врахувати суд, застосовуючи запобіжний захід.
У якості таких обставин можуть виступати обґрунтування того, що:
доказів скоєння злочину до застосування запобіжного заходу недостатньо;
правова кваліфікація злочину неправильна і, як наслідок, є можливість застосування більш м'якої запобіжної міри;
за станом здоров'я та віком підозрюваний/обвинувачений не може перебувати під вартою або виконувати покладені на нього обов'язки запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою;
у нього міцні соціальні зв'язки, зокрема є сім'я та утриманці;
він має постійну роботу та добре характеризується;
він не має судимостей;
хороша поведінка та виконання всіх умов запобіжних заходів, що застосовувалися раніше.
Ухвала про застосування запобіжного заходу
Головним документом, яким встановлюється той чи ін. запобіжний захід є ухвала слідчого судді або суду. Цей документ складається з трьох частин: вступної, мотивуючої та резолютивної.
Вступна частина ухвали містить інформацію про: обставин справи, номер та дату кримінальної справи та про сторони кримінального провадження, а також про суд. У мотивуючій частині вказуються обставини, на підставі яких суд приймає рішення, зокрема, правова кваліфікація злочину. Резолютивна частина вказує: запобіжний захід, період його застосування із зазначенням конкретної дати закінчення та на перелік покладених зобов'язань.
Копія ухвали має бути вручена всім учасникам судового розгляду одразу після її оголошення.
Саме ухвала суду є тим самим документом, оскарження якого може призвести до зміни запобіжної міри на більш м'яку або взагалі до її скасування.
Часті запитання
Які права має підозрюваний, до якого застосовується запобіжних захід?
У цьому випадку серед прав, які є у підозрюваних, можна зазначити можливості:
дізнатися про підозру та про докази, якими вона обґрунтовується;
мати захисника;
не свідчити про себе;
відмовлятись від своїх свідчень;
брати участь у засіданні суду під час розгляду питання про обрання запобіжної міри;
знайомитися з матеріалами справи та обгрунтуваннями прокурора;
подавати клопотання про виклик свідків на свою користь;
оскаржувати ухвалу про застосування запобіжного заходу.
Що робити підозрюваному до та після обрання запобіжного заходу?
Насамперед скористатися своїм правом на захист. Це можливо зробити шляхом подання заперечень на клопотання прокурора чи слідчого при вирішенні питання обрання запобіжної’ міри, клопотання про її зміну на більш м’яку або оскарження ухвали про його застосування. Краще всі зазначені питання доручити юристу з кримінальних справ.
Як показує практика, втручання адвоката на будь-якому етапі кримінального провадження на порядок підвищує шанси уникнути СІЗО або замінити запобіжну міру на більш м’яку.
Чи може суд одразу обрати найсуворіший захід?
Суд може це зробити, але тільки за умовами, що більш м’які запобіжні заходи не можуть забезпечити нормальний хід кримінального провадження. У таких випадках прокурор або слідчий має обгрунтувати суду ці обставини та додати відповідні докази. Питання обрання запобіжного заходу вирішується судом за участі прокурора або слідчого, підозрюваного та його захисника.
Як адвокат впливає на вибір запобіжного заходу?
Роль адвоката при запобіжному заході з повною впевненістю можна назвати ключовою. Він не тільки консультує, як змінити вид запобіжного заходу, а ще здійснює збір доказової бази та представництво в суді, подає в суд обгрунтоване клопоняття із відповідними доказами, що можливо замінити застосовану запобіжну міру на більш м’яку або зовсім її скасувати.
Фактично вирішення запобіжного заходу адвокатом є ключовим, а його вплив можна назвати комплексним, тобто таким, що з урахуванням обставин справи максимально повно задіє існуючі правові механізми для захиста прав та свобод підозрюваного у вчиненні злочину.