РІЗНИЦЯ МІЖ НЕПОКОРОЮ ТА НЕВИКОНАННЯМ НАКАЗУ НАЧАЛЬНИКА?
Вони містяться в одному розділі Особливої частини Кримінального Кодексу України – ХІХ, який передбачає відповідальність за військові кримінальні правопорушення. Ба більше – йдуть поруч: стаття 402 – «Непокора», стаття 403 – «Невиконання наказу». І це не випадково, а через наявність спільних ознак.
Непокора – це яким чином кваліфікується? І тоді, що таке невиконанням наказу? А у разі відмови від виконання наказу – стаття, яка буде? Це типові питання, які виникають у звичайної людини, що не має відношення до юриспруденції.
Як досвідчений адвокат у справах невиконання наказу та непокори бачить істотні ознаки складів цих двох злочинів, за якими можна їх розмежувати – розберемо докладніше.
Спойлер: об’єктивна та суб’єктивна сторона складів правопорушень – ось де основна різниця між непокорою та невиконанням наказу.
Що таке непокора?
За ст. 402 КК України кваліфікується вчинок військового, який відмовився виконати розпорядження/наказ командира:
відверто, демонстративно;
або коли його поведінка свідчить про відмову підкорятись вимогам начальника.
Основна ознака 402 статті – злочин вчиняється навмисно: воїн розуміє, що порушує закон (Дисциплінарний Статут ЗСУ, ст. 6) та що стане наслідком цього (невиконання завдання), й бажає такого результату (чи йому байдуже).
Проте в діях немає складу злочину, передбаченого 402 статтею Кримінального Кодексу України, якщо начальник віддав злочинний наказ, підкорюватись якому підлеглий відмовився.
Злочинними є розпорядження/вимога, що порушують закон. І це вочевидь (наприклад, поцупити майно в/ч або вбити полоненого).
Що таке невиконанням наказу начальника, командира?
Кваліфікують за ст. 403 КК України поведінку військовослужбовця, який не виконав наказ командування. Для складу цього злочину потрібні два моменти:
Відсутність ознак непокори – відвертого заперечення, ігнорування вимоги начальника.
Наявність шкідливих серйозних наслідків – людські жертви, втрата позицій, зрив наступальної операції, аварія або техногенна катастрофа, пожежа, потоп тощо.
Невиконання наказу – це кримінальне порушення, яке вчиняється у вигляді бездіяльності та з необережною формою вини. Воїн не усвідомлює, що чинить неправильно, та не передбачає наслідків, хоча вочевидь повинен мати про це уяву. Часто-густо, підлеглий не неправильно зрозумів, що від нього хоче начальство. Або просто забувся виконати розпорядження.
Не може інкримінуватись стаття 403 за невиконання наказу, який неможливо виконати через:
не конкретику, погане формулювання;
незабезпечення потрібними засобами/ресурсами.
Стан здоров’я військового, який унеможливлює належну службу – обставина, що виключає кримінальну відповідальність за невиконання наказу.
Різниця між непокорою та невиконанням наказу
Основні критерії для розмежування:
Форма вини: непокору – скоюють навмисно; невиконання наказу – з необережності.
Момент, з якого злочин є закінченим: ст. 402 – з прояву відмови коритися; ст. 403 – з настання тяжких наслідків.
Склад непокори – формальний, тобто наслідки не обов’язкові, а у невиконання – матеріальний: вчинок військового тягне за собою шкоду.
На зовні вони також різні: зазвичай, у разі бунту (непокори) – активна поведінка, а невиконання відбувається, як бездіяльність.
Чим відрізняється відповідальність за непокору від невиконання наказу
Під час дії воєнного стану – майже нічим: санкції обох кримінальних норм близькі до тотожності.
Відповідальність за невиконання наказу у військовий час – передбачена частиною 3 ст. 403 ККУ: від 5 до 8 років тюрми.
Коли країна у війні, то відповідальність за непокору теж не менш п’яти років за гратами, але максимум вище – 10 (частина 4 ст. 402 ККУ).
Також слід зазначити, що 2022 року у кримінальне законодавство внесли зміни, які обтяжили відповідальність за військові кримінальні правопорушення. Зокрема, у разі визнання винним військовий не може розраховувати на застосування до нього норм:
статті 69 КК, яка передбачає призначення меншого, ніж мінімальне покарання;
статті 75, що стосується умовного засудження (звільнення від покарання з випробувальним терміном).
***
Аналіз практики військових адвокатів нашого об’єднання (де вони брали участь у захисті клієнтів) свідчить, що за період 2022-2024 року до суду дійшло менше половини справ за ст.ст. 402-403 КК. Слідчі ДБР порушують кримінальне провадження на підставі матеріалів, що їм надали командування в/ч та ВСП. Часто-густо вони однобокі, необ’єктивні та далекі від правди.
Непоодинокі випадки, коли кримінальна справа – помста підлеглому, засіб звести рахунки або отримати кар’єрну чи іншу вигоду.
Якщо вам потрібен професійний захисник від звинувачень у непокорі чи невиконанні наказу та негайна підтримка у скрутну годину – зателефонуйте в Актум: 067-271-44-73, 098-665-05-40, 050-665-05-60
