Втім, як до введення воєнного стану на території України, так і після - регулювання цього питання у розрізі аліментів не змінилося.

Зокрема, частиною 2 статті 195 Сімейного кодексу України закріплено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

З огляду на зазначене,

незалежно від того, чи втратила особа працевлаштування до введення воєнного стану, чи після, обов'язок сплати аліментів за нею залишається.

Внаслідок військових дій значна кількість громадян втратили не тільки своє майно, але і роботу та доходи. За таких умов аналогічно виникає питання: яким чином має здійснюватися утримання дітей тими із батьків, які стали безробітними? Закон не виділяє безробіття як обставину, за якої аліменти можуть не сплачуватися. Наразі, як і у довоєнний період, безробітні боржники зобов'язані сплачувати аліменти, виходячи із середньої заробітної плати для працівників місцевості, де вони проживають (перебувають).

Для таких випадків закон передбачає притягнення до виконання суспільно-корисних робіт. Це роботи, які здійснюються на території певної громади: вивіз сміття, прибирання дворів і так далі.

В законі йдеться про те, що територіальна громада такі роботи оплачує. Законодавець вбачає, що ці кошти будуть йти не боржнику, а перераховуватися державному виконавцю, а потім дитині.

Якщо неплатник не з’являється на роботи, до нього можуть застосувати адміністративний арешт (максимум на 15 діб). Виходить, що той, хто умисне ігноруватиме всі санкції, кілька разів на рік сидітиме по 15 діб за ґратами.

Якщо ви потребуєте консультації з сімейних питань, дзвоніть +380970739301 або заповніть заявку на сайті.