Кейс. Справа про непокору ст. 402 ККУ: як домогтися м’якого запобіжного заходу
#військові
#кримінал
#кримінальна відповідальність
час читання 7 хв.
Автор статті: Сергій Березин
Юридична відповідність:
Бондар Артем Васильович, адвокат Адвокатського об’єднання АКТУМ, свідоцтво: #№5367 від 30.01.2019
Дата останнього оновлення:
19.12.2025
Клієнт: військовослужбовець, молодший сержант військового бойового підрозділу
Адвокат: Артем Бондарь (АО «Актум»)
Суд: Ковпаківський районний суд м. Суми
Ухвала: справа № 592/19551/25
Під час війни звинувачення військовослужбовця у військовому злочині, зокрема у непокорі та невиконання наказу, є реальною загрозою для нього потрапити у слідчий ізолятор (СІЗО) на весь період слідства та судового розгляду. Ми, як адвокати, прекрасно розуміємо, що загрожує за непокору в умовах воєнного стану, адже часто слідство, керуючись лише тяжкістю кримінальної статті за непокору, вимагає для військового найжорстокішу запобіжну міру – тримання під вартою. Це робиться формально, можна сказати «автоматично», без належної оцінки умов та обставин. Завдання захисту у цих ситуаціях полягає в тому, щоб перетворити положення Конституції та Кримінального процесуального кодексу (КПК) на надійний щит від зловживань з боку командирів та правоохоронців.
Цей кейс демонструє, як відомий у країні адвокат з військових кримінальних справ «Актум» Артем Бондар, використовуючи ст. 183 КПК, довів, що обрання запобіжного заходу у справі за ст.402 має бути пропорційним, а СІЗО – винятком, а не правилом. Для військового це означає можливість чекати на суд на волі, а не сидячи в камері.
Обставини справи
Справа була відкрита за ст.402 ч.4 ККУ. Нашого клієнта, який є військовослужбовцем за мобілізацією і проходить військову службу у бойовій частині ЗСУ, підозрювали у непокорі – ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу (до 10 років ув’язнення).
Це проявилося у підозрі у непокорі ст 402 за відкриту відмову від виконання наказу в умовах воєнного стану. Слідчий ДБР подав до районного суду клопотання про взяття сержанта під варту та утримання його у СІЗО.
Прокурор та слідчий наполягали на наявності цілого «букету» ризиків для кримінального провадження, передбачених ст. 177 КПК, а саме:
ризик переховування від органів досудового розслідування та суду через значну загрозу довготривалого позбавлення волі;
ризик продовження злочинної діяльності;
ризик впливу на свідків – командирів, фельдшера, побратимів.
Ситуація була складною, тому що формально відмова була зафіксована, а посилання сержанта за непокору через стан здоров'я були швидко спростовані довідками ВЛК та медичного працівника військового підрозділу, що значно ускладнювало захист.
Важливо! На цьому етапі доля клієнта залежала від того, чи зможе захист довести суду, що ризики є вигаданими, а військовий не має наміру тікати чи зашкодити слідству.
Дії та правова позиція адвоката АО «АКТУМ» Артема Бондаря
Стратегія адвоката Артема Бондаря була спрямована на зняття автоматичного «ярлика» та деконструкцію ключового аргументу обвинувачення, що тяжкість злочину автоматично дорівнює необхідності СІЗО. Це – помилка або свідомий намір, що часто допускають слідчі органи. Адвокат категорично заявив, що прокурор несе процесуальний тягар доведення ризиків за ст. 177 КПК, і якщо він не довів, що жоден м’якший захід, наприклад, особисте зобов’язання, не спрацює, то тримання під вартою не обгрунтованим запобіжним заходом.
Адвокат зосередився на практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) стосовно справ «Marchenko v. Ukraine» та «Punzelt v. Czech Republic», що прямо забороняє ув’язнення, якщо воно базується лише на формальній суворості покарання. Він довів суду, що арешт був би непропорційним та порушив би гарантії свободи клієнта, який є військовим, а не професійним злочинцем.
Обґрунтування спростування ризиків
Цей етап був вирішальним, і він стосується кожного військового. Слідство заявляло про три ризики, але адвокат, використовуючи факти з життя клієнта, по-черзі довів, що їх зовсім немає.
По-перше, ризик переховування від слідства. Адвокат довів, що підозрюваний має постійне місце мешкання та реєстрації, стійкі соціальні зв’язки, а головне – бажає продовжувати військову службу. Людина, яка хоче служити, не буде тікати від слідства. Таким чином, ризик переховування не був підтверджений жодними конкретними фактами, а лише «санкцією статті».
По-друге, ризик продовження злочинної діяльності. Щоб це спростувати, Артем Бондар підтвердив, що сержант раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, а інцидент із непокорою був одноразовим та мав конкретний контекст – стан здоров'я. Саме тому жодного плану чи наміру вчиняти нові злочини не існує.
По-третє, ризик впливу на свідків. Це єдиний ризик, який суд визнав імовірним, оскільки свідки – це колеги. Але захисник довів, що цей ризик ефективно нейтралізується найпростішим обов'язком у вигляді заборони спілкування з цими конкретними особами. Для цього не потрібно відправляти людину до СІЗО.
Доведення достатності м'якшого запобіжного заходу
Фінальний аргумент захисту, який врятував сержанта від тримання під вартою, полягав у наданні суду чіткої альтернативи. Наголошуючи на відсутності судимостей, наявності місця проживання та бажання служити, Артем Бондарь переконав слідчого суддю, що особисте зобов’язання є цілком достатньою
прибувати на вимогу;
утриматися від спілкування зі свідками;
не відлучатися з населеного пункту за місцем розташування військового підрозділу.
Все це забезпечило би належну процесуальну поведінку військовослужбовця, не ламаючи його життя ув'язненням.
Результат
Слідчий суддя прийняв доводи адвоката та повністю відмовив у задоволенні клопотання слідчого ДБР про застосування тримання під вартою. Це рішення суду по непокорі стало ще одним прецедентом.
Висновок та поради для військовослужбовців
Якщо ви підозрюєтеся у військовому злочині, пам'ятайте – ваша свобода не має бути автоматично відібрана. Поради прості і вам треба запам’ятати, що:
Непокора практика суду 402 ККУ свідчить:
СІЗО – це виняток, а не покарання і тримання під вартою застосовується лише тоді, коли всі інші міри є недостатніми;
ви можете використовувати свою позитивну історію, таку як відсутність судимостей, наявність постійного місце мешкання, усталений спосіб життя та, найголовніше, бажання продовжувати службу;
треба наполягати, що ризики мають бути доведені конкретними фактами, а не «страшною» назвою статті;
пропонуйте суду альтернативу, наприклад, не спілкуватися із свідками та приходити на виклики, тоді суд побачить, що ви готові співпрацювати и заключение не требуется.
І головна порада – якщо потрапили у таку ситуацію, не ускладнюйте проблему та негайно викликайте адвоката, який спеціалізується саме на справах військових.